20.8.1893 року консисторія вислала в пропозицію список з трьох священиків д-ру Станіславу Стажинському. Тим часом власником Скнилова та Деревні виявився його брат Тадеуш Стажинський, який 31.8.1893 року дав презенту на парафію Скнилів о.Й.Фолису [24, с.1]. Думаю, що попросив Стажинського батько о.Йосифа, який тривалий час служив парохом у Деревні. Не виключаю, що пан міг особисто знати о.Йосифа ще з дитячих років. Вже 22.4.1894 року парохом в Скнилів був введений о.Йосиф Фолис [18, с.47]. Але фактично він тут служив ще раніше, бо ще 10.4.1894 року підписував колективне звернення до консисторії, прохаючи видати відсотки з фундації Вайгеля. Мотивували члени парафіяльної ради тим, що до церкви конче треба шити нові фелони, стихарі, обруси, відремонтувати 5 старих фелонів, позолотити чашу, купити монстранцію, всеночник, 2 хрести, 3 пари ліхтарів, процесійний образ. На це треба було понад 300 зр. А в селі біднота, і нема їх в кого взяти. Теж треба купити землю для розширення цвинтаря, бо вже нема де ховати мерців, всюди при копанні ям натикаються на старі труни. На це треба теж 200 зр. А ще в березні село потерпіло нещастя, бо пожежа знищила 25 господарств. А ще треба заплатити за поставлений коло церкви паркан до 300 зр. Підписали це о.Фолис, Іван Федчишин, Іван Бугай, Василь Войтик (останні троє були неписьменними і їх підписував Г.Кузневич) [18, с.77]. Це прохання пішло в архів без розгляду. Не так легко було зрушити спокій консисторських чиновників.

Отже о.Йосиф Фолис народився у селі Новий Кропивник 28.10.1862 року, де його батько Михайло служив священиком. Батько був священиком у першому поколінні, бо його батько був ковалем в Бунові. Перед висвяченням Михайло звінчався з Оленою, дочкою о.Івана Ганкевича з Браткович, що коло Городка [29, с.104]. 24.6.1881 року Йосиф закінчив Академічну гімназію у Львові і після того поступив на богословський факультет Віденського університету. Там провчився 4 роки. Перед висвяченням звінчався з Марією Курбас, дочкою о.Онуфрія Курбаса з Кустина. В січні 1888 року став священиком, а після того 2 роки служив сотрудником у тестя [24, с.9]. До Скнилова прибув досвідченою людиною, бо перейшов через парафії Кустин та Ляшків (тепер Березівка), (Радехівського району), Станіславчик (Брідщина), Білий Камінь (Золочівщина) [37, т.2, с. 111 ]. У Б.Камені померла його дружина Марія (1893 року). Мав звичку підписувати свої листи до консисторії як «руско-католицький парох Скнилова» [20, с.59]. У 1901 році мав одного сина. То був Михайло, 1892 р.н [29, с.167]. Декан о.Пакіж зазначив, що він був взірцевим священиком, богослужіння правив від 9 до 12 години, за звичаєм тричі в рік ходив з молитвою по хатах парафіян: перед Різдвом, після Йордану та на Паску. Жодних скарг на нього не було [10, с.1].

Разом з о.Фолисом сюди прибула і його мати Олена і тут померла та похована. На пам’ятнику з червоного теребовлянського каменю помилково зазначено, що це сталося 5.6.1905 року, бо могло бути 1915 року [29, с.124]. (Згодом сина поклали коло неї та за давньою традицією поклали на могилі кам’яну плиту). Господарством пароха керувала господиня (служниця) Кобринова. Це була жінка старшого віку, не скнилівська [29, с.185].

1894 року був складений реєстр річних доходів та витрат пароха з парафії. Дохід становив 106,25 зр, витрати 44,36 зр. Отже до 500 зр чистого доходу, встановленого державою мінімального рівня, бракувало 438,11 зр [15, с.15]. Фактично парафія була «голодівкою» і парохи перебували на державному утриманні. Ця ситуація мала тенденцію до погіршення, бо в 1899 році до мінімальних 600 зр держава мусила тут доплачувати священикові 556,13 зр [15, с.18].

20.1.1895 року комітет зробив ухвалу про ремонт будинків, встановлення огорожі та викопання криниці на парафіяльному обійсті, яку о.Фолис 28 лютого переслав до консисторії [15, с.25]. Та повідомила, що її представником буде о.Є.Дуткевич з Рудна.

У 1895 році при церкві було засноване “Братство тверезості”, яке 1901 року налічувало 200 членів [24, с.4]. Як активний громадський діяч, о.Фолис подбав про розвиток культурного життя в Скнилові. У 1901 році тут вже працювала читальня «Просвіти» (голова Василь Полюга), яка мала 100 членів, передплачувала «Діло», «Свободу», «Посланник», «Комар», «Добрі ради», «Господарську часопись» та бібліотеку Насальського. Товариство мало свій будинок вартістю 800 зр і майна на 2280 зр (в тому числі фонд на будівництво нової церкви 840 зр). При ньому діяла позичкова каса з річним оборотом понад 10.000 зр (під 6%). Теж читальня мала свою крамницю з річним оборотом 15.818 р [24, с.4].

В акті деканального огляду церкви о.М.Пакіжем 30.12. 1901 року зазначено, що стара дерев’яна церква вимагає перебудови, дзвіниця добра, цвинтар обсаджений живоплотом, парафіяльна хата покрита ґонтом, в нужденному стані (вона мала понад 50 років, мала 3 кімнати, кухню, двоє сіней). «Братство тверезості» мало вже 201 члена. Парох заявив деканові, що метричні книги буде вести «по-руськи», тобто українською мовою. Провізорами були Дмитро Кроль, Іван Лазарський, Іван Витек, дяком Матвій Каган с.Івана, паламарем Іван Каган. Парох завів при церкві позичкову касу, яка гарно розвивалася. Проте він став так конфліктувати з місцевим вчителем, що аж перестав ходити до школи. Парафіяни здеморалізовані, бо село коло Львова. В церковній скарбоні було 183 К готівки та 283 К були на позичках [10, с.1-2]. Виглядає, що цей вчитель таки мусив піти з села, а на його місце о.Фолис якимсь чином перетягнув українця Григорія Білика, який вчителював у с.Дубно коло Ярослава і той служив тут до 1928 року. Та й школа згодом була розміщена у парафіяльному будинку і зараз вона у ньому [29, с. 184-5].

У 1901 році в церкві ще зберігалися метричні книги, які сягали до 1742 року та був бічний різьблений престол з XVII ст (це писав о.Фолис) [24, с.4].

У 1902 році удар блискавки спалив церкву та хату священика у Скнилові. Тому комітет 12.1.1903 року зробив ухвалу про будівництво. Декан М.Пакіж 20 січня передав її до консисторії і просив розтягнути збір коштів на кілька років, бо в селі є багато римо-католиків (щоб до їх кількості не пристали і бідні українці, щоб не здавати коштів на будівництво) [15, с.23]. Вже в 1903 році була закуплена цегла для будівництва [21, с.24].

В лютому 1903 року двірські землі в Скнилові купив львівський канонік о.Тит Войнаровський, щоб їх розпродати дрібними ділянками селянам. Отець Фолис вирішив використати цей момент, щоб покращити ситуацію з ерекційними землями. Він запропонував і консисторії, і світській владі варіант обміну двірських та ерекційних земель. Консисторії 3.7.1903 року пропонував найняти парафіяльне обійстя під захоронку, а самому тимчасово переїхати в пустий двірський будинок. Консисторія дозволила це зробити на рік [20, с.5]. Але намісник Галичини А.Потоцький, запеклий польський шовініст, якого через кілька років вбив студент Мирослав Січинський, в рескрипті 11.6.1904 року львівському старості радив не робити такого обміну, бо двірська земля може виявитися з боргами і тоді селяни не зможуть сплатити її вартості [20, с.4]. В цей час польська олігархія в Галичині трималася принципу не продавати українським селянам землі, а навпаки: всілякими способами наповнювати край поляками (переважно бідняками з польського Полісся, що звалося Мазовія). Українцям пропонувалося втікати від безземелля до Канади, Бразилії або Росії. Львівські українські газети з поч.ХХ ст переповнені драматичними матеріалами з епізодів великої боротьби за землю між українцями та поляками в Галичині.

Отець В.Білаш показав мені копію документу з історичного архіву, з якого випливає, що митрополит А.Шептицький 16.6.1905 року через о.Войнаровського викупив у Криштофа Кеппеля за 21.000 К 11 земельних ділянок для заснування згодом на них монастиря оо.студитів. Він тут дійсно постав, але діяв тільки до II Світової війни. На жаль, в документах парафії документи про життя монастиря не відклалися.

24.3.1904 року в селі відбулася конкуренційна розправа у справі будівництва нової мурованої церкви та мурованої хати для священика. Були на ній Антін Бугай зі Скнилова, Михайло Гакало зі Скнилівка, о.Фолис, чиновник Яловицький зі староства, архітектор Василь Нагірний та о.Володимир Ганицький з Рудна як представник консисторії. Патрона (ним у 1901 був Кшиштоф Кеппель) не було, а представник залізниці заявив, що не буде брати участі в конкуренції, бо залізниця податків не платить. Всі погодилися на будівництво церкви вартістю 28.753 К, та хати вартістю 17.637 К. Суми мали бути складені за 5 років квартальними частиками. Теж на будівництво церкви мали бути використані 2000 К, отримані від страхової компанії за дерев’яну церкву [15, с.29].

Будівництво було розпочате, хоч зібраних коштів ще не було. Селяни боялися, що зіпсується куплена цегла. Будівництво йшло швидко, і о.Фолис 24.9.1907 року писав до консисторії; що через 2-3 тижні можна буде покривати бляхою дах. Оскільки кошти були вичерпані, а до зими треба були церкву накрити, то від імені церковного комітету просив дозволу консисторії взяти 8000 К позики під гарантію фундації Вайгеля. Разом з ним підписали це прохання Григорій Полюга, Микола Тузяк, начальники двох громади Іван Скариш та Михайло Гакало [21, с.24]. Мабуть, у консисторії відбулася зміна чиновників, бо була накладена резолюція:«дозволяється, але декан має з’ясувати звідки взялася ця фундація».

Тому о.Фолис мусив 8.10.1907 року пояснювати консисторії, що цих 8000 К розміщені в 4 облігаціях під 4% річних. Селяни мали скласти гроші на будівництво за 5 років. До цього часу склали 17.000 К, а треба ще скласти 29.000 К. Селяни ручаються своїм майном, що до 1909 року це зроблять [21, с.22]. Консисторію це заспокоїло.

4.2.1912 року померла Марія Стецик, яка перед тим при свідках (Іван і Дмитро Кагани, Петро Федик, Антін Федчишин і о.Т.Ковалюк) пожертвувала 1000 К на будівництво вівтаря св.Миколая в новій церкві. Ще за її життя ту суму дав Антін Федчишин і вона була покладена на ощадну книжку [21, с.77].

У 1907-17 роках о.Йосиф Фолис був депутатом австрійського парламенту від УНДП (протягом двох скликань підряд). Тому тимчасовим завідувачем парафії сюди був призначений о.Володимир Плашовецький, 1884 р.н, висвячений 1908 року [29, с.63, 170]. Це був цікавий чоловік. Звідси він перейшов катехитом у Золочів, потім активно боровся з москвофільством і царським православієм у Ляцькому Великому (тепер с.Червоне біля Золочева), за що був вивезений окупантами як і митрополит А.Шептицький. Після повернення служив уТростянці Малому, Куровичах та Золочеві. Сталінські окупанти були жорстокіші за царських. 25.9. 1945 року він був арештований і 29.3.1946 року засуджений на 10 років каторжних робіт. Подальша доля невідома. Реабілітований 16.7.1993 року. Судова справа є у Львові і має шифр П-30293 [35, с.208]. Кілька років тому я написав і видав «Літопис парафії села Ляцьке» і там о.Плашовецькому надав досить уваги.

У 1909-11 роках тимчасово завідував парафією о.Володимир Держирука. Він народився в Стегниківцях 6.1.1882 року, священиком став 1909 року. В 1911 році виїхав до США і там помер 28.9.1932 році в місті Мінерсвіль [37, т.2, с.85]. Мешканець Скнилова Я.Г.Білик оповідав Н.Кіндратович, що о.Держирука втопився в США разом з родиною під час якоїсь поїздки човном [29, с.185].

Вже 1 -2 лютого 1909 року у Львові відбувся перший український освітньо-господарський конгрес, на якому були виголошені 4 антиалкогольні доповіді. З ними виступили письменник і адвокат Андрій Чайковський, Іван Раковський, о.Теодозій Лежогубський та студент Володимир Держирука. Доповіді викликали зацікавлення в інтелігенції [34, с.19]. Держирука був відомий тим, що в 1907 році переклав з німецької мови та видав брошуру “Боротьба з алкоголем”. Написали її фінські апостоли тверезості Матті Геленіус та Аллі Триг-Геленіус. Вона була доступною для широких верств народу (вартувала 0,20 К) і в простій формі пояснювала дію алкоголю на людський організм [42, ч. 19-20/1907, с.287]. То нема в тому нічого дивного, що «Братство тверезості» при скнилівській церкві 1914 року мало 354 члени [29, с. 178]. Це старання о.Держируки.

У 1910 році про існування Скнилова дізналася вся Галичина. Тут був збудований аеродром і почали відбуватися перші польоти. В неділю 24.4.1910 року вперше піднявся в повітря на аероплані «Блеріо-15» інженер Ієронімус. Політ тривав всього 10 хвилин і проходив на висоті 30-50 м [39, ч.83/1910]. В наступному числі цієї газети писалося про політ на кульпарківських полях Ле-Гранда. Було понад 20.000 глядачів (Львів тоді мав 180.000 мешканців) [39, ч.84/1910]. Інженер Заболотний з Праги політав на висоті 40-80 м, а його політ тривав 20 хв [39, ч.226/1910]. Насувалася війна і всі великі держави до неї готувалися. А для скнилівської церкви війни принесли нещастя. Отець Фолис, не маючи великих сімейних клопотів, а маючи добре утримання та національне виховання, у 1911 році з нагоди Шевченківських роковин пожертвував 11 моргів землі для товариства «Сільський господар» для заснування сільськогосподарської школи ім.Т.Шевченка. Про це згадувала газета «Діло» [40, ч.310/1925].

А вже відчуваючи наближення смерті, восени 1917 року заповів 68 моргів поля та 10 моргів саду разом з великими господарським забудовами в Скнилові на фундацію для заснування господарської садівничої школи. Виконавцем заповіту призначив д-ра Сидора Голубця (можливо Голубовича- В.Л), який до 1925 року не виконав цього заповіту і не зробив юридичних формальностей, щоб фундація стала юридичною особою. Тому маєтком завідував д-р Гвоздецький, який не дуже про нього дбав і маєток обріс боргами. Критична стаття з цього приводу була поміщена в газеті «Новий час» ч.28/1925 року [29, с.  182].

Отець Фолис помер у Відні 9.10.1917 року, а похований у Скнилові [29, с.163]. Тіло потягом було привезене до Скнилова, де його зустріла процесія з села. Похорон був величезний [29, с.185]. На жаль, на надмогильному пам’ятнику невірно вказана дата його народження [29, с.182].

Сина його розстріляли поляки 18.3.1919 року як вояка УГА. Похований на Янівському цвинтарі [29, с.168]. Перед стратою своє майно він теж записав на «Сільський господар» [29, с.178].