Богослужбові фонди (фундації) створювалися при церквах різними доброчинцями з метою увічнення своєї пам’яті серед людей, які залишалися жити в парафії. Переважно такі фундації створювали люди, які перебували при смерті і залишали нащадкам якісь кошти або майно. Дивлячись з погляду вічності на своє земне життя та життя своїх близьких,

відчували потребу, щоб хтось їх колись згадав та промовив молитву до Бога за відпущення їхніх гріхів. Або самі давали при свідках гроші священику для утворення фундації, або заповітом призначали зробити це когось зі своїх нащадків протягом короткого часу (не більше 3 років). Священик ті гроші пересилав до консисторії і складав проект фундаційного акту у трьох примірниках, які консисторія затверджувала. Визначався якийсь день в році (переважно день смерті фундатора), коли в церкві відбувалося богослужіння за його душу та душі його рідні (осіб, зазначених у заповіті). На ті богослужіння завжди сходилася родина померлого і таким чином протягом тривалого часу згадували померлого. Звичайно, не без того, щоб зайти на цвинтар на його могилу, оглянути її, поправити при потребі, та помолитися.

Бувало таке, що гроші мусили стягувати державні органи зі спадкоємців у примусовому порядку. Тоді податкова служба їх перераховувала на рахунок консисторії. Консисторія отримані гроші поміщала у цінні папери виробництв чи банків і отримувала з того щорічні відсотки. Частина з тих відсотків йшла парохам за відправлені богослужіння.

Вище вже згадувалося про богослужбову фундацію Л.Вайгеля. 22.7.1897 року директор школи Гнат Кузневич, начальник громади Іван Федчишин та Матвій Каган письмово підтвердили для консисторії, що Онуфрій та Йосиф Зацерковні богослужіння за душу Вайгеля в церкві відправляли і готові були підтвердити цю інформацію під церковною присягою. їхня заява була скріплена громадською печаткою із зображенням рала, під яким були зображені маленькі серп, коса і граблі, а на балці рала стояв галицький лев із задертим вгору хвостом [19, с.8].

18.8.1899 року померла Марія Новак, яка за тиждень до смерті заповіла 88 К на фундацію. Оскільки цього було замало, то гроші були передані у консисторію [20, с.34].

3.10.1902 року парох отримав акт фундації Івана Бугая на 200 К. Він був зроблений ще до 4.5.1900 року [20, с.47].

15.3.1908 року в Скнилові померла Антоніна Тарговска, яка перед смертю заповіла 200 К на купівлю до церкви процесійного образу та заповіла продати всі її коралі і гроші використати на богослужбову фундацію при катедрі св.Юра за душу її матері Єви (обидві походили з Бугаїв). Спадкоємець продав коралі на ярмарку і 200 К віддав до суду на депозит [21, с. 10]. У 1910 році Іван Каган дав 200 К, щоб на св.Дмитра щорічно правилося богослужіння за душу померлого Матвія Кагана [21, с.68]. У 1912 році Іван Каган теж передав 222 К на богослужбову фундацію за упокій душ Анни Федчишинта Марії Бугай [21, с.62]. 1914 року Стефан Гнатик склав 200 К на фундацію померлого Антона Гнатика [21, с.27].

Та нічого вічного на землі нема і тому в 1924 році за вказівкою консисторії ці фундаційні богослужіння були припинені. Причина була проста: за час світової війни збанкротували і були зліквідовані багато австрійських банків, у яких зберігалися цінні папери цих фундацій. Отже не було відрахувань до церковного фонду.

На завершення хочу подати динаміку змін українського населення в парафії (разом з Кульпарковом та Скнилівком) (за церковними даними): 1844- 1020, 1854- 1051, 1864- 951, 1874- 954, 1884- 1048, 1894- 1050, 1904- 779, 1914- 810. В самому Скнилові у 1924 році мешкали 830 українців, у 1936 році-1164. Теж у 1932 році тут жили 89 римо-католиків та 36 інших [37, т.1, с.671].

На цьому завершуються результати моїх архівних пошуків з цієї теми. Далі вже мають продовжити справу скнилівські люди! Потрібну допомогу я готовий надати.