Виглядає, що новим священиком тут став о.Павло Стрілецький [3, с.47]. Теж о.Іван Керницький з Скнилова 1788 року подав, що тепер парохом там є Стрілецький [4, с.24]. Справді, в церкві згодом був знайдений акт презенти для о.Павла Стрілецького з 1788 року.

25.11.1798 року був складений інвентарний опис церковного майна. Церква тоді була в доброму стані, мала 6 вікон, двоє дверей з внутрішніми замками. Коло неї стояла нова дзвіниця на 4 дубових стовпах, теж покрита гонтом. Навколо церкви був цвинтар, на якому робилися поховання. Зазначено, що церква має землі Гора, надані королем Зигмунтом III 23.3.1615 року. На них стоїть хата священика, а також селянина Петра Коваля та деяких інших. Теж на цих землях пізніше побудували хати селяни з Малого Скнилова, а також деякі на границях з Сокільниками. Згідно земельної метрики церква мала 22,1233 морга землі. Була стара парафіяльна хата, частково під соломою, яка мала 2 кімнати, 4 вікон, 3 дверей. Була нова стодола під соломою та дві стайні. Парафіяни за звичаєм на вино і проскури щорічно давали пароху по 16 гр польських, а «дидаскал» (дяк-вчитель) брав по 13 гр. В церкві зберігався привілей Зигмунта з 23.3.1615 року та акт візитації 5.2.1765 року. Підписали цей інвентарний опис 14.12.1798 року о.Павло Стрілецький, пан Франциск de Signio, війт Яків Вітрик і Тимко Скариш [15, с.9-12].

16.4.1805 року о.П.Стрілецький просив консисторію видати йому копію генеральної візитації 1765 року і отримав її 16 травня [16, с.43]. Це було потрібно, щоб визначити земельні границі ерекційних земель з Сокільниками [16, с.43]. Отже до того часу оригінал візитації з церкви кудись пропав.

Виглядає, що о.Павло Стрілецький помер тут 23.3.1811 року [16, с.39]. Хто служив тут після нього, можна уточнити хіба за записами метричних книг, якщо такі знайдуться в архіві. Відомо, що влітку 1815 року парох мав у Скнилові 588 вірних [12, с.20].

У 1816 році завідував парафією о.Андрій Танячкевич. Виглядає, що був введений у посаду 2.4.1816 року [16, с.ЗЗ]. Можу здогадуватися, що він міг бути 1775 р.н, висвячений 1801 року. Помер о.А.Танячкевич в Ставчанах 1841 року [37, т.2, с.441].

У 1818 році відбувалося доходження у справі заборони місцевим священикам вільно брати дрова в двірському лісі Горб. Зізнання давали селяни Теодор та Ілько Кролики, Антін Гала, Захар та Стефан Федики, які особисто рубали і возили звідти дрова для попередніх священиків. Акт складений латинською мовою, а свідчення людей писали польською. З цього акту видно, що до 1806 року парохи вільно користувалися цим правом, коли паном був Сігні. Далі настав пан Матковський і при ньому вже стали впускати до лісу за довідками з двору. А при пану Левінському взагалі перестали давати дрова священикам, але і при ньому був виданий матеріал на стодолу і обору (на лати, крокви і платви) [53, с.29- 33]. Священик міг цей матеріал купити, але селяни могли цього не знати.

Від пана Сігні бере свою назву поселення Сигнівка, яке стало частиною Львова.

У 1821 році парафія була вакантна (отже о.Танячкевич до того часу вже звідси пішов). Вірних було аж 517 [26, с.29]. Далі тут служив о.Григорій Стрілецький. То міг бути син о.Павла. 2.9.1830 року о.Г.Стрілецький, завідувач парафії, повідомив консисторію, що парафіяльна хата спустошена. Він звертався за допомогою до патрона церкви, але той до- помоги не дає [16, с.79]. Здогадуюся, що це був о.Г.Стрі- лецький, 1803 р.н, висвячений 1829 року. Звідси він перейшов у село Вільшаниця Золочівського деканату і там служив аж до смерті (6.8.1843) [37, т.2, с.418].

27.9.1830 року доїжджаючим завідувачем Скнилова став о.Петро Добрянський з Рудна. Коли прибув сюди, то не застав тут нормальних умов для життя. Стара хатина-розвалюха, що вже не підлягала ремонту, стодола, що погрожувала завалитися при подуві вітру- ось все, що побачив. І то родина о.Павла Стрілецького вважала, що ті будинки збудовані коштом попередників з купленого дерева, і мала претензії до цих будівель, які варті хіба були послужити паливом. Жодних господарських будівель не було. «Одним словом пустеля у прямому значенні цього слова, – завершив свого листа до консисторії, – бо навіть плоти без господаря попадали» [16, с.75]. Він доїжджав сюди до своєї смерті (22.4.1832 року) [37, т.2, с.87]. Але ще 29.2.1832 року нагадував деканові, що хата в Скнилові настільки знищена, що вже не підлягає ремонту. Декан отримав цього листа 9 березня, до консисторії звернувся 16 березня, а через місяць не стало скаржника [16, с.72, 74].

22.5.1832 року був складений опис документів, що були в місцевій церкві. Зробив його о.Дуткевич, проповідник з- під св.Юра, який був призначений тимчасово завідувати парафією. Зробив це в момент передачі посади у присутності декана о.Балтаровича. В документі зазначив 62 позиції. Була тут стара метрична книга з 1742 року, а також дальші метричні книги. Акт генеральної візитації 5.2.1765 року, а також витяг з церковного інвентаря, зроблений того ж дня і року. Був опис церковного майна з 23.1.1810 року, копія акту генеральної візитації з 1805 року. Теж акт зізнань місцевих парафіян перед деканом о.Антоном Клічем зі Страдча, що їх парох мав право вільно брати дрова в двірських лісах. Документ для парафіян Скнилова, виданий о.Стефаном Мокрицьким 24.10.1798 року. Лист Папи Лева XII та 4 листи від митрополита М.Левицького. Грамота для посвячення дзвону. Постанова (реляція) для скнилівського пароха Стрілецького, видана 28.8.1811 року окружною владою в справі ремонту даху на церкві. Акт презенти о.Павла Стрілецького сюди 10.8. 1788 року. Цей акт передав о.Василю Маковському та о.Віктору Христофолименсу 14.6.1833 року [5, с.20].

28.3.1833 року отці Василь Маковський, Михайло Пала- тинський та Віктор Христофолименс (таке прізвище!) просили консисторію дати їм парафію Скнилів в обслуговування доїздом зі Львова [5, с.12]. Всі вони служили сотрудниками під св.Юром. 16.6.1833 року парафію було доручено обслуговувати о.Маковському [5, с.З].

14.6.1833 року був складений опис церковного майна в Скнилові. В ньому вказувалася назва речі та її вартість у ринських та крейцерах. Вважаю доцільним подати його тут з деякими скороченнями, щоб читач мав уявлення про тодішню градацію вартостей. «Срібніречі- Срібна чаша 14 зр, інша чаша для відвідування хворих 2 зр, Євангеліє в аркуш зі срібними прикрасами 7 зр, чаша позолочена з 1797 року (була забрана 12.6.1810 року владою), монстранція з 1794 року з оздобами 200 зр. Олов’яні речі- чаша 1 зр, друга чаша 1 зр, канделябр 15 кр, розп’яття 30 кр, мирниця 15 кр, шкатулка для чарочок для вина 7 кр. Речі зі сплавів- 3 дзвони на дзвіниці 125 зр, 2 дзвінки у вівтарі 1 зр 45 кр, кадильниця 37 кр, хрест з зображенням Спасителя, Ів.Хрестителя і Богородиці 20 кр, у великому вівтарі свічник перед Богородицею 20 кр, свічник перед Спасителем дерев’яним і коронованим 20 кр, лампада 5 кр, посудина для свяченої води 1 кр. Фелони різні (вартістю 3 зр, 3 зр, 1 зр, 1 зр, 2 зр, ЗО зр, 40 кр, 40 кр)… Плащаниця 15 кр, 3 альби. 22 богослужбові книги (з них Псалтир 2 зр, Євангеліє 1 зр, інші вартували менше 1 зр). Дерев’яні речі- великий різьблений вівтар 5 кр, образ Різдва Богородиці і збоку нього образ Богородиці 1 зр 30 кр, образ Переображення Іс.Христа з філярами 2 зр, намісні образи Спасителя і св.Миколая 30 кр, образ коронування Богородиці на полотні разом з празничками 20 кр, три лавки для сидіння з м’якого дерева 20 кр, стара сповідальниця 40 кр, пара різьблених дерев’яних світильників для поставників 6 кр, 4 пари дерев’яних світильників 8 кр, 4 малі дерев’яні хрести до вівтаря 12 кр, шафа 40 кр, олов’яна коробка для зберігання ялівцю 1 зр, шафа для дяка або риірії 10 кр, скарбона окована з 2 замками 20 кр, стіл з 4 ніжками і з 2 ніжками 6 кр, крісло для священика 1 кр, 15 різних образків 20 кр, коробка для зберігання чаші 3 кр, каса для зберігання пожертв для жебраків 6 кр, дві дерев’яні коробки для збірок на церкву 4 кр, 5 пар світильників 20 кр. Нові прибулі речі– чорний фелон адамашковий з червоною підкладкою з білою сайовою оторочкою, з реквізитами 2 зр, шафа для зберігання документів 1 зр». Підписав цей опис о.Василь Маковський, сотрудник з-під св.Юра у Львові 14.6.1833 року. Підписав і о.Віктор. Спеціально виділяю чорним шрифтом різьблений вівтар та його вартість, бо далі про нього ще буде розмова. Наскільки були ще недосвідчені молоді священики, що не могли оцінити такої речі, яку бачили перед собою!…

Отець Маковський 11.9.1833 року попросив звільнити його зі Скнилова [5, с.9]. Далі повторив прохання про звільнення хоч на 10 днів (з 1 до 10 жовтня), бо мав їхати провідати своїх батьків у місто Скала на Тернопільщині [5, с.6].

Далі у 1834-36 роках доїжджав о.Іван Калинський з Рудна. Він був 1802 р.н, висвячений 1832 року. У 1837 році став парохом села Вовцнів коло Жидачева (тепер Заріччя) і там служив до самої смерті (8.6.1871 року) [37, т.2, с.184]. Отримав парафію о.Калинський в управління 29.9.1834 року, як сам писав до консисторії [16, с.61]. 3.9.1835 року о.Калинський через декана о.Балтаровича з Оброшина доповідав консисторії що отримав церкву у якнайгіршому стані. Переживав, щоб не завалився дах у час богослужіння та не спричинив людських жертв, бо в час найменшого вітру в церкві було чути великий тріск в куполі церкви, бо зігнили крокви і лати. Коло церкви не було жодної деревини, яка би її охороняла від поривів вітру, а сама церква стояла на горбі. Хоч стояла на кам’яному фундаменті і була збудована з дубового дерева, те дерево в час зими та дощів набирало багато вологи, але якби поміняти дах, то ще могла би служити. Просив негайного ремонту цієї осені. Доповідав, що минулої осені був кілька разів у патрона в цій справі, але той збував справу відмовками: «я би дав ґонти, але люди не хочуть ремонтувати», а люди казали, «ми покрили би церкву, якби патрон дав ґонти». Далі парох двічі звертався до окружної влади, але не отримав звідти жодної відповіді [18, с.61-62]. 11.9. 1835 року о.Калинський допоминався про ремонт церкви [18, с.60]. 3.3.1836 року о.Калинський повідомляв консисторію, що церква в Скнилові може завалитися, бо не мала жодного ремонту, а двір не дбає [16, с.58].

З того опису церкви, який подав о.Калинський, випливає, що або первісна церква з 1761 року, описана в акті візитації 1765 року (на дубових підвалинах, з соснового дерева), була ґрунтовно відремонтована, або на її місці була збудована інша- з дубового дерева та на кам’яному фундаменті… Треба шукати за додатковими документами. Не виключаю, що давніша могла згоріти і замість неї нашвидкуруч збудували іншу, яка стала швидко псуватися.

У 1837-39 роках завідував парафією о.Семен Медин- ський, 1808 р.н, висвячений 1836 року. Дружина його називалася Йосифа. Попросився сюди 12.1.1837 року [5, с.24]. Ввів його тут у посаду завідувач деканату о.Кучинський зі Страдча перед 13.2.1837 року. Церква при цьому була в доброму стані [5, с.22]. Отже мусив відбутися ремонт. Зі Скнилова о.Мединський перейшов у Галичанів, далі в Гуменець та Милошовичі. Там і завершив життя 8.7.1846 року [37, т.2, с.ЗО].

Станом на 13.9.1838 року на посаду в Скнилові претендували три священики: о.В.Барвінський з Галичанова, о.Родіон Яросевич з Радахова Перемишльської діецезії та о.Микола Болобонський з Ясниськ [5, с.26].