У словнику географічному 1880-х років записано, що село знаходиться в долині потоку Зимна вода, через який воно з’єднане з Дністром. Є тут назви на Угорскім, Березина, Козаківка. Вздовж західної границі села йшла залізнична колія. В селі мешкали 527 греко-католиків, 136 римо-католиків, 40 юдеїв та 11 осіб інших конфесій [43, т.10, с.680-1].
Тут було колись поле Лісе ями, яке у XVIII ст було поросле лісом і туди їздили місцеві селяни по дрова священикам [16, с.ЗЗ]. Ліс цей ще існував 1816 року. Саме ця назва, якої тепер люди вже не знають, служить для мене твердим доказом постійного заселення цієї місцевості з дохристиянський часів, тобто ще до хрещення Русі. І цілком можливо, що ця місцевість була заселена ще у IV-VI ст. Вважаю, що Львів оточений віночком поселень, в яких чітко простежується тюркомовна топонімія. Принесена вона сюди не кримськими татарами (вони ніколи тут не жили), а степовими народами, яких історики прозвали гунами та аварами. По суті це один народ, тільки різні історики дали йому різні назви. Аварів наш Нестор називає «великими тілом і гордими духом», а слово «Hune» німецькою мовою означає велетень. Отже в центрі Європи у IV-VI ст існував Аварський каганат, який на заході воював з германцями, а на північному сході з антами. Наша територія входила до складу цієї імперії. Про це ще в минулому столітті твердив в Європі наш львівський історик Омелян Пріцак, якого дружно дзьобали совєтські історики.
Отже те згадане вище місце Лісе ями було не чим іншим, як дохристиянським цвинтариськом. Слова «лєш; ліс» у всіх тюркських мовах означають «труп; здохлина». Це слово запозичили теж хорвати, які в цей період сформувалися на Прикарпатті, і понесли його на береги Адріатичного моря, де знайшли собі нову батьківщину. І в нас воно залишилося і побутує в масі сіл Львівщини (Лісе ями, Лісе гори, Лісе поле і т.п). Отже вже з IV-VI ст на території Скнилова жили люди.
Від чого ж його назва? Я досліджував церковне життя іншого села Скнилів, що біля Глинян. Воно на рівнині, яка колись була досить заболочена. Оскільки в тюркських мовах «су; сув» – вода, а «кень» – широкий, то назва Скнилів могла би означати щось схоже на «широкі води» (читаючи її первісний варіант як «Су-кеньли»). Закінчення «ли» в тюркських водах є ознакою множини. В процесі слов’янізації назва могла перейти в Сукнилів, а згодом у Скнилів. Проте, це є тільки моє припущення, зроблене на основі великого власного досвіду. В жодних топонімічних працях українських вчених про таке не пишеться. В Скнилові коло Глинян побутує подібне пояснення назви {«назва від того, що тут були болота»). А Скнилів та Скнилівок під Львовом теж на полях, на яких тепер аеропорт. Тобто це природна рівнина. В давніші часи такі рівнини були малопротічними і заболоченими.
Я не ставив собі мети писати загальну історію села, тому не подаю тут фактів з його давньої історії. Але безсумнівним є те, що всі війни за наш край спустошували село, змінювали склад його мешканців. Адже війська і з заходу, і з сходу рвалися до Львова і шукали поживу для себе і коней у його околицях. Не милували його і «свої». Відомо, що 1698 року польський король Август зібрав під Скниловом військо для походу на Кам’янець-Подільський, але дійшов з ним тільки до Підгайців, де була битва з турками 8.9.1898 року [33, ч.1, с.386].
Відомо, що в 1606 році село належало до Щирецького староства. Тоді королівським комісарам було доручено переміряти всі сільські землі. Перемірювали ґрунти у всіх селах Щирецького староства (села Лани, Піски, Острів, Дмитре, Добряни, Гуменець, Красів, Поршна, Бродки, Скнилів та Сокільники) і мали визначити нові розміри панщини. Адже державці, збільшуючи панщину, писали до короля, що селяни збільшили свої землі за рахунок розкорчовування лісів та розорювання пустих земель, але не хочуть робити більшої панщини [36, с.145].
Безперечно, що хтось мусив задовольняти духовні потреби мешканців Скнилова. Напевно, що це робили священики з сусідніх сіл. В самому Скнилові церкви не було.