З Галичанова сюди перейшов о.Василь Барвінський і тут служив все своє життя (1839-67). Тут і помер 21.2.1867 року. Він був 1809 р.н, висвячений 1834 року [37, т.2, с.29]. Одружився з Юлією (з Домбровецьких), дочкою о.Захара Домбровецького, пароха Утішкова. Священик цей мав дуже красивий чіткий почерк.

В Галичанові 12.8.1835 року в його родині народився син Мартин, а 29.10.1838 року родину поповнив син Теофіль. На жаль, ця 5-місячна дитина померла 21.3.1839 року.Після цього батьки переїхали до Скнилова.

Згодом з їхньою дочкою Іванною звінчався теолог Йосиф Камінський, майбутній парох Водник.

Декан у щорічному звіті до консисторії про стан парафій львівського деканату у 1845 році подав, що в Скнилові церква надто тісна і вимагає ремонту разом з дзвіницею. Теж треба було розширювати цвинтар [6, с.8]. Оскільки тоді Галичиною котилася перша велика хвиля боротьби з пияцтвом, підтримувана церквою, то декан подав статистку її успіхів у кожній парафії. У Скнилові до літа 1845 року тільки 31 людина присягнула дотримуватися стриманості, а повної тверезості тільки З особи [6, с.10]. (Я помітив, що в теперішньому храмі є «Золота книга тверезості». Церква далі бореться зі злом- В.Л).

22.12.1857 року декан о.І.Шведзицький зазначив у час

візитації, що в парафії є 966 душ, і парох утримує парафію в доброму стані. Патроном церкви був Франц Вайгель [7, с.2]. Через два роки парафіяльні будівлі вже були в середньому стані, а парох мав 977 вірних [8, с.10].

У церковному тематизмі 1903 року записано, що парафіяльна хата тут була збудована 1863 року [29, с.169].

Після смерті о.Барвінського сюди доїжджали священики з-під св.Юра. Могила о.Барвінського вже затерта часом.